Українські дзюдоїсти вибороли дві нагороди на Гран-прі. "Цікаво перемагати, і це приносить фінансову вигоду" - Сфера спорту | Експрес онлайн.

У найвідоміших змаганнях сезону, що проходили в Загребі, взяли участь 350 атлетів з 35 різних країн.

Україна надіслала дев'ять дзюдоїстів до Хорватії, і в результаті українська команда здобула дві медалі. Антон Савицький здобув "золото", що стало його дебютною перемогою на змаганнях такого масштабу. Також Заур Дуньямалієв отримав бронзову медаль. Обидва спортсмена виступали в категорії до 100 кілограмів.

— Я прямував до Загреба з бойовим духом і сподівався на успішний результат, — розповідає Антон Савицький. — Суть у тому, що ми довго готувалися до Олімпійських ігор, тож зараз моя фізична підготовка на високому рівні. Тому все склалося найкращим чином.

Скільки боїв ви пережили на своєму шляху до завоювання золотої медалі?

-- Чотири. Спочатку переміг словака, потім господаря -- хорвата, у півфіналі пройшов голландця і у фіналі здолав представника Великої Британії. Турніри серії Гран-прі дуже популярні серед дзюдоїстів, на них приїжджає багато учасників. Конкуренція тут велика, суперники сильні.

Цей турнір проходить вже після завершення Олімпійських ігор. Які його переваги з точки зору спорту?

Це початок нового сезону. Кожна перемога приносить очки, що впливають на мій особистий рейтинг. Саме від цього рейтингу залежить моє місце при жеребкуванні на майбутніх змаганнях. Це безперервний процес, метою якого є участь в Олімпійських іграх. Тому кожен успіх, особливо на етапах серії Гран-прі, має велике значення.

Врешті-решт, вигравати в цьому змаганні вигідно також і з фінансової точки зору. За перше місце учасник отримує три тисячі доларів, за друге — дві тисячі, а за третє — тисячу. Хоча необхідно віддати 20% тренеру, все ж це залишається непоганою фінансовою допомогою для спортсмена.

-- Як нині, в умовах війни, відбуваються ваші поїздки на змагання в Європу?

Команда зібралася та провела тренування в Києві. Після цього ми вирушили до Ужгорода на поїзді. По прибуттю нас вже чекали два мікроавтобуси, які були заброньовані заздалегідь. Вони допомогли нам перетнути кордон і дістатися до Хорватії. Повернення відбувалося за тим же маршрутом: змагання, потім назад до Ужгорода, а звідти – знову поїздом до Києва. Такі подорожі, звичайно, виснажують, але альтернативи не було.